ПСИХОЛОГІЯ ВОЄННОГО ЧАСУ

Або Як зрозуміти та запобігти ймовірному задуму ворога з погляду психології груп. Це довгий, але справді важливий тренд. Будь ласка, прочитайте самі, поширте і розкажіть поза Твіттером попереджені = озброєні

https://twitter.com/ErichHartmann_/status/1499158408922116097

Edgar @ErichHartmann_

1. Опишу коротко і доступно динаміку настроїв населення під час воєн, що відбувається на психологічному фронті.

2. Як це може вплинути на кожного з нас.

3. Як зменшити негативні наслідки.

1. ДИНАМІКА ДУЖЕ ПРОСТА

Стається щось жахливе і неочікуване — це спочатку шок. Ти дієш автоматично за програмою виживання. Розум намагається перебирати варіанти майбутнього, щоб якось підготуватися до нього, і не може цього зробити. Планування обмежене до кількох годин.

Потім повертаються базові емоції, і з шоку може бути вихід у різні стани. Наприклад, відчай, жах, заперечення тощо.

Українці масово вирішили відчути сильну ейфорію від того, що ми вистояли ці перші години й дні та кинулися до бою. Це дуже добре, це показує силу психічного ресурсу

graf1

Але ейфорія не може триматися постійно — це не економічно до ресурсу психіки. Тому, будь ласка, дуже добре запам’ятайте цю картинку і просто знайте про цей цикл настрою. Коливання настрою — це НОРМАЛЬНО.

graf2

2. ВПЛИВ ПРОВИНИ

Найстрашніше, звісно, в цьому — не знати, що з тобою коїться і вірити в те, що ці почуття будуть тепер назавжди. Звісно, не назавжди. Дуже довго боятися чи тривожитись теж не вигідно організму, і він знайде, як впоратись і з тим. А такі знання в тому допоможуть:

Війна проходить не лише на лінії фронту — це не гучні слова, це завдання ворожих сил інформаційно-психологічних операцій. Війна вже всередині кожного: на лінії фронту вона фізична, поза ним — вона психологічна, і це не другорядне питання. Настрої людей так само важливі, як техніка;
Під час ейфорії всі відчули єднання, ніби ми стали на якийсь час одним організмом, одним тілом, кожен став іншому близьким родичем — так відбувається, коли емоції синхронізуються. І тоді сили мобілізувалися. Річ у тім, що так може синхронізуватися і якась інша емоція, негативна;
Однак психологічна війна — це атака на ідентичність кожного, на базові питання «Хто я», «Яка моя функція», «Яке моє місце у всьому, що коїться», «Що я маю робити». У військових із цим проблем переважно немає — там усе чітко, а у цивільних ідентичність під ударом сильно. Саме ця неможливість кудись приткнутися, постійна провина, яку нині відчувають так багато людей, і є атакою на ідентичність. Провину відчувають УСІ, хто не відчуває безпосередній страх. Для психологів це пряма, з одного боку, провина, з іншого — страх;
На фронті страшно, і там немає місця провині, а в тилу деморалізує провина. І те, і те почуття нормальне в деяких межах. Якщо воно заполоняє, психіка не справляється. Якщо заполоняє страх, боєць заклякає на місці. Якщо в тилу заполоняє провина, людина перестає нормально працювати;
Важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Так, не всі нині в лавах героїчного ЗСУ, але ми і ЗСУ — це одне єдине тіло. Не дозволяти собі переконувати себе, що якісь наші дії тут неважливі. Інакше побудуються захисти знецінення себе і виведення з ладу одиниці;
24 лютого ми відчули, що ми одне тіло. І психологічно це правда. Кожен має вплив на кожного — посмішка в Рівному, хороший настрій у Львові та якісно виконана робота в Тернополі передасться через сотні рук і врятує життя солдату в Харкові. Це і є єдність духом.

Нині немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докластися по крихті, й ті підари вдавляться.

Допомагати одне одному онлайн, поширювати інформацію — теж дуже важливо.

Тримати зв’язок, м’яко переконувати, підбадьорювати, жартувати — теж важливо.

Берегти себе і турбуватися про своє виживання — неймовірно важливо.

Варити каву клієнтам кав’ярні, дякувати, малювати меми. Усе.

Найкращий засіб від атаки на ідентичність — це чітко знати свої сильні сторони й визначити свій сектор оборони, як у стрілка в ЗСУ — до 40 градусів, чи до 120 у кулеметника.

Не намагатися тягнути все, визначитися і робити щось і робити це добре.

Уявіть, що ЗСУ — це білі кров’яні тільця, що вбивають хворобу, а тіло хворіє. Без усіх інших клітин вони не зможуть так добре справлятися, як тепер.

Кожен нині є важливою клітиною в тілі. Кожен має функцію. Кожен має її чітко знати й виконувати. Носити поживні речовини, думати… Матері он навіть в нашому тілі народжують нові клітини:)

Навіть, якщо сили фізичні й психічні почнуть всякати, прокинуться перші негативні емоції відчаю та страху. Це нормально, треба дозволити їм бути, але не вірити на 100% і далі тримати свій сектор оборони.

3. ОЧІКУВАННЯ

Коли виникають розчарування і відчай? Правильно. Коли є очікування, що війна швидко зупиниться.

Рецепт простий, нехай краще перемога стане для нас шоком і несподіванкою, ніж очікування швидкого закінчення доведуть до відчаю.

Звикніть.

Це тепер усе, що в нас є.

Носилися з порівнянням з Ізраїлем, ну — ось.

Краще звикнути й повірити, що це тепер буде тижні, місяці, а може, роки, як в Ізраїлі. Вони б програли, якби очікували швидкого закінчення.

Чим ми гірші?

Ми теж можемо вірити в перемогу, але не чекати її, а працювати й жити далі в цьому Це моя таємна інформація для вас. Супротивник справді чекає, що ми скотимося у відчай від очікування до капітуляції, і тягне гуму, закидаючи сотнями орків щодня просто так. Там людей багато, і їм їх не шкода. Краще підготуватись до відчаю і втрат уже сьогодні, повірити й прийняти те, що може статися щось найгірше, ніж бути шокованим у майбутньому, тому що супротивник очікує скористатися нашою деморалізацією.

Підготуватися до найгіршого — уявити на 5 хв, що це сталося, уявити свої емоції, знайти для цього слова і описання.

У старих підручниках з військової психології я читав, що солдата просили уявити, що він вижив, але без кінцівки чи двох, і мав приготуватися й уявити життя після.

Буддистські монахи щодня медитують на смерть, називається maraṇasati. Це допомагає примиритися з нею й жити повним життям кожного дня, кожну хвилину. І це не так швидко навчитися прийняття жахливого. Те саме, що приймати отруту мікродозами й отримати імунітет.

4. ЖИТТЯ

Подолавши провину і надмірні очікування, можна починати жити.

У фільмі «Вигнанець» Том Генкс ходив до клубу щочетверга. Знав, якщо не буде рутини й традицій, не буде ритму життя, то абсолютно реально збожеволіти. Тому як ніколи вас прошу: заведіть рутину і традиції.

Традиції в роботі, як у фільмі Good Morning, Vietnam, у спілкуванні, ранкові традиції (так, дивитися новини теж традиція). Виділити собі три-чотири перерви на перегляд новин замість цілого дня. ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а без нашої роботи — їм буде важче.

Тим, хто в підвалах у містах, що в облозі, ваша робота — вижити. Україні потрібні українці.

5. СЕНС

Ми без сенсу не можемо жити. Сенс цієї війни ми знаємо чітко, вони не знають, тому і програють. Бо сенс не може бути неправдивим.

Останні пів року я живу у Львові, але нині мені довелося переїхати на іншу квартиру, приймаючи переселенців. І на кухні цієї квартири дитина, що тут жила, лишила відкритою сторінку із зошита.

Можливо, ця сторінка і є втіленням усієї психологічної зброї, що кожному з нас вкрай потрібна для перемоги. Це збіг, але психоаналітики у збіг не вірять. На ній усього три теми, але найголовніші: