Львівські «біороботи» на ЧАЕС (1986-87 рр.)

Георгій Чліянц (в вересні-жовтні 1986 р. оператор роботів)

В ті місця на даху - куди не могли проникнути роботи, а деякі конструкції для них були неможливими для зняття, то для очищення покрівлі даху ЧАЕС від радіоактивних елементів в вересні-жовтні 1986 р. залучалися т.зв. «біороботи» (в народі – «партизани»), які були призвані по лінії Міністерства оборони, а один раз – курсанти двох пожежно-технічних училищ УРСР.

Раз на тиждень, така група (по 10-12 чол.) приверталась і нашою «Робототехнікою» - для періодичного ремонту телекамер (заміни їх об'єктивів), які стояли по периметру «зони», в якій в той період працював робот

Зруйнована частина ЧАЕС - об'єкт роботи для роботів і «біороботів»:

З наведеного нижче плану стану покрівлі (на 25 липня 1986 р.) наочно видна радиоаційна обстановка. Правда, слід зазначити, що на більшості її ділянок працювали наші роботи і до кінця жовтня радіаційна обстановка на даху істотно покращилася (за офіційними даними, роботами в реактор було скинуто від 90 до 100 тон різних "брудних" матеріалів: радіаційні елементи реактора, частини будівельних конструкцій, будівельне "сміття"  та інше).

Опишу спецзахіст «біороботів»: Піднявшись до нас (в приміщення під дахом - у т.зв. приміщення «105», тобто яке знаходилось на висоті 105 м) група з 15-20 чол. по черзі (по 2-5 чол.) одягали захисні окуляри, респіратори (на органи дихання), освінцовані рукавиці, на пах закріплювали захисні щитки (самостійно виготовлені свинцеві «трикутники»), а спереду і ззаду – одягали добре знайомі багатьом фартухи, в яких в ті роки працювали лікарі-рентгенологи:

На початку жовтня 1986 р., для очищення майданчиків навколо труби (йшла підготовка до підняття к 7 листопада на ній прапора), були залучені дві групи курсантів Львівського і Харківського пожежно-технічних училищ.

Згадує  Михайло Судніцин (т.зв. «Біоробот-1986» - викладач Львівського пожежно-технічного училища, нині – полковник вн. сл. в відставці):

«Закінчувався п’ятий місяць важкої роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Неухильно знижувалося радіаційне тло. Все вище піднімалася каскадна стіна бетонного саркофага. По даху третього блока і машинного залу повзали роботи, підбирали радіоактивні уламки, викинуті вибухом... Ці неуразливі для радіації неквапливі людські подоби, на жаль, були обмежені у своїх маневрах,  мабуть, ще дуже довго відрізнятиме неживе від живого.

Поперечносмугасті одягнені в металеві каркаси вентиляційні труби АЕС видно здалеку. Їх дві – по одній на кожну пару енергоблоків. На сімдесят їз гаком метрів височіють над дахом. Найвища точка кожної розташована на відстані півтораста метрів від землі, або, як прийнято говорити, від т.зв. «нульової» позначки. На кожній трубі по шість кільцевих майданчиків, з’єднаних металевими сходами. Майданчики вентиляційної труби 3–го та 4-го енергоблоків вибух закидав  уламками графіту, які дають сильний радіаційний фон. Їх потрібно було неодмінно очистити, і техніка тут допомогти не могла. На гору мали йти люди. Радіація, вкрай стислі терміни роботи і висота – ось що визначало характер операції, ось чому вибір впав саме на працівників пожежної охорони – витривалих, сильних, звичних до роботи на великій висоті й здатних упоратися з нею в найкоротший строк.

Розпорядженням МВС УРСР, для виконання даної операції, були направлені групи курсантів Львівського і Харківського пожежно-технічних училищ (кожна - з викладачами), загалом - двадцять один чоловік, яких було менш ніж за добу доставлено на місця виконання  роботи ЧАЕС 30 вересня 1986 р.

Виконання роботи всім показали на екрані монітору заступник головного інженера з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Ю.М. Самойленко і представник МО України - генерал-майор М.Д. Тараканов. Першим для визначення рівня радіації на майданчиках та часу роботи пішов курсант ХПТУ В. Сорокін. Для виконання  він був екіпірований всіма захисними обладунками тих, хто здійснював роботи по дезактивації.

Примітка автора: білі т.зв. «пелюстки» (на фото - середній «біоробот») виявилися найбільше ефективнішими.

Курсантам показали майбутній шлях до труби по монітору: спочатку потрібно пробігти дахом третього блоку до сходів. Бігти слід швидко, бо на даху дуже “брудно”. Результати розвідки показали, що на всіх  майданчиках великий рівень радіації. Дозиметричний прилад ДП-5В показував максимальний рівень радіації, тобто 200 р/год. Більше, 30 вересня, нічого не робили. Залишений час  фахівці - радіологи на підставі даних, принесених розвідником, розрахували максимально допустиму тривалість на кожному майданчику вентиляційної труби, яка складала від 25 до 7 хвилин (в залежності від висоти майданчика). Роботи починали і закінчували по сигналу сирени.

Розчищати технологічні майданчики почали 1 жовтня. Працювали парами (для страхування) з верхнього майданчика. Кожну пару інструктували окремо, детально розповідаючи, що чекає на шляху, що слід і чого не слід робити в жодному разі. Не можна зупинятися з боку четвертого реактора і дивитися на нього з майданчика. Спускатися негайно, ледь прозвучить сирена.

Першими для виконання роботи пішли курсанти ХПТУ, які працювали на 5-му 4-му та 3-му майданчиках. Підйом по вертикальним сходам. Несуть з собою лопати – для скидання вниз радіоактивного бруду.,. Щоб схопити щаблину драбини рукою в освінцованій рукавиці, щоразу доводиться докладати зусиль. Рівень радіації на даних майданчиках був нижчий  ніж на 2-му та 1-му, тому час роботи у них був довший. На 2-му та 1-му майданчиках роботу виконували курсанти Львівського пожежно-технічного училища, які так само працювали парами. За черговим сигналом сирени, харківчан змінили львів’яни: Олександр Свентицький та Іван Блашко, Ю. Колачук та О. Дремлюга, В. Іллюк та Сергій Климчук, М. Придиус та Ю. Сауляк, В. Авраменко та Михайло Судніцин. Час роботи у нас був менший, але радіоактивного бруду на майданчиках було більше. Остання пара закінчила розпочату роботу та доповіла керівництву про виконання завдання. Кожний учасник даної операції отримав дозу опромінення від 16 до 23 рентгенів.

За сміливість і самовідданість, при виконанні урядового завдання по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, всі представники Львівського пожежно-технічного, Указом Президіума Верховної Ради Української РСР від 21.05.1987 р., були нагороджені медаллю “За отвагу на пожаре”.

В даний час, в живих вже немає трьох бувших курсантів – Свентицького Олександра (помер у 2006 р.), Климчука Сергія (помер у 2007 р.) та Блашко Івана (помер в 2011 р.). Решта - на пенсії і живуть на території України і Білорусі».

Маю надію, що це все пам’ятають ті декілька сотен тих «біороботів», («дахових котів» - так називали їх на ЧАЕС), які в вересні-жовтні виходили на той дах.

Згадує Ярослав Муха (т.зв. «Біоробот-1987»):

На дезактивації станції я відпрацював у складі в/ч 55064 (окремого полку хімічного захисту Прикарпатського військового округу), куди був покликаний як ст.  лейтенант запасу. Призивався я на посаду начальника авто служби інженерно-саперного батальйону, та довелось прослужити спочатку командиром взводу, а згодом командиром роти дезактивації об’єктів. В роті були хороші фахівці, механізатори, водії, зварники із Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини, Закарпаття, Рівненщини, Волині та Буковини, хоч пам’ятаю і Соколова Із Білорусі та декількох росіян. Так склалось, що основними механізмами, котрі використовував у роботі стали не потужні бульдозери, автогрейдери, екскаватори чи скрепери, котрих у роті було до сотні одиниць, а звичайнісінька лопата. Справа в тому, що після значної перерви, викликаної досить суворою зимою, наш полк із 1-го травня 1987 року приступив до закінчення очистки дахів 3-го і 4-го блоків. Також люди із моєї роти та батальйону займались дезактивацією Прип’яті і Рудого лісу. Значна частина техніки (БАТи, екскаватори та бульдозери) працювала саме там, а командир взводу зв’язку Мирослав Денис всі виїзди в зону має тільки у Рудий ліс. Ми ж разом із командиром взводу поливо-миєчних машин Іваном Конвіцьким, якому тоді було заледве 24 роки, відпрацювали свої зміни на станції. Спочатку на очистці та заміні покриття дахів, згодом на дезактивації приміщень станції, а також на роботі із промокашками (певна площа заливалась клеючою речовиною, а згодом відривалась разом із радіоактивним сміттям вертольотами або краном Демаг). Роботи  на даху виконувались на різних рівнях, починали із зняття та влаштування верхніх майданчиків, згодом працювали на даху аераторної етажерки та машзалу.

Жодної романтики. Це була, як влучно зауважив «біоробот» серпня-вересня 86-го Василь Левченко, тупа і нудна робота. Ось тільки надто небезпечна. На той час вже був врахований досвід 86-го року і військові, котрі виходили на дах, не були обтяженими свинцевими латами. Стандартна військова форма плюс рентгенівський фартух, котрий, думаю, виконував радше чисто психологічну функцію і респіратори «пелюсток», котрі знімати можна було тільки всередині АБК.. В робочий одяг вдягались в АБК-2, згодом або пішки, або ліфтом піднімались на дах. В очищених приміщеннях десь на рівні 62-ї відмітки одягали фартухи, отримували дозиметри, а старший групи із 10-ти осіб ще й завдання. На моніторі вказувалось місце роботи та маршрут підходу, бо часто доводилось огинати місця, де попередньо дозиметристи виявили високоактивні обломки. Куски твелів та збірок прибирали фахівці УБ-605. Йшлося про матеріали, котрі «світили» більше 200 р/год – межі вимірювання стандартного ДП-5. Перші рази попали суто на прибирання, коли лопатами скидали радіоактивне сміття безпосередньо всередину укриття (на даху деаераторної етажерки був незакритий простір, котрий невдовзі замурували) або зносили  в металеві контейнери чи у мішки, котрі потім викидали в ті ж контейнери. Наповнені контейнери краном ДЕМАГ вантажились у Крази з освинцьованими кабінами і відвозились на могильник поблизу Прип’яті (Підлісний).

Примітка від автора:

Ю.М. Самойленко (тодішній заступник головного інженера ЧАЕС із дезактивації, згодом - Герой Соціалістичної праці) відверто у кінооб’єктив признався, що 5600 таких «партизан»  послали на смерть.

А в своїй книзі "Чернобыль: солдаты и генералы" (рос. мова)  т.н. М.Д. Тараканов (в той час  – генерал-майор, керував операцією з видалення високорадіоактивних елементів з особливо небезпечних зон Чорнобильської АЕС) наводить цифру - понад 3000 (наприклад, тільки 19 вересня 1986 р., в першій такій групі з очищення т.зв. зони «Н»,  взяло участь 133 "біоробота").

За офіційними підрахунками, вручну у розвал  реактора їми було скинуто біля 300 тон високорадіоактивних відходів.